Про власну мотивацію до спорту, виховання спортсменів та фізичну форму Микола Кравченко розповів Суспільне Хмельницький.
Розкажіть, в якій сім’ї ви народились і чому вас так зацікавив спорт?
Я народився в багатодітній родині – нас у батьків було п’ятеро. Батько сам працював, мама вже потім почала працювати. Ми з самого дитинства ходили на консервний завод і з четвертого класу били ящики. Треба було о дев'ятій прийти і тих 37 ящиків побити, зробити їх. По чотири копійки за ящик. І так ціле літо. За літо хлопчина такого віку міг собі заробити на черевики, на пальто, на костюм. А після роботи йдеш, коли є втома, займатися якимось видом спорту. Волейболом, баскетболом чи іншими. А старші ми з батьком і братом близько 200 вагонів вивантажили. Що ми тільки не вантажили. Тільки принесли мамі 100 карбованців – за два дні вже нема. Велика сім’я, семеро людей. Тримали кролів, гусей – аби вижити. Не було коли гратися. Людина, яка виховується лише з іграми – вона буде безвольна, в неї не виробляється терпіння. Це виходять люди, не придатні для виживання… Загалом, не було коли займатися хуліганкою, всі працювали.
"На заняття спортом надихнув друг брата, який у восьмому класі підіймав 100-кілограмову штангу…"
А спорт – це було для вас щось звичне в сім’ї? Як ви зрозуміли, що вам це подобається?
Старший брат дружив з Павлом Тарасюком, він жив за залізничними шляхами. Я прийшов якось до нього додому і дивлюся, що той Павло робить. Він "на арапа", без техніки, 100-кілограмову штангу підіймав п’ять разів. Це він у восьмому класі був. Крутив "сонце", "сальто", "хрест" (гімнастичні вправи: прим. автора) робив на кільцях. Він сам міг впоратися з одним класом. Весь клас нападав на нього і він всіх міг відбити, настільки був розвинутий. Він був для мене прикладом. Мені це заклалось, що така людина є і треба до цього прагнути. І я собі для тренувань починаю будувати перекладину. Дерево діставав потайки на вантажному пункті. Того не можна було робити, але я це зробив. На елеваторі взяв металеві прути. Сам зробив перекладину, потім бруси, кільця. Тоді я в основному гімнастикою займався.
Це в якому віці вже було?
Це я вже навчався в 9-10 класі. Тоді й навчитись не було в кого, спеціальної літератури не було. Я дістав тоді підручник з гімнастики і так працював.
"Через бажання займатися спортом відмовився від кар’єри…"
То ви були самоучкою?
Так, по книжці навчався. Це гімнастика. А штангою я став пізніше займатись. Відслужив в армії, приїхав у Волочиськ, працював електриком. Приїхав до нас тоді майстер спорту з важкої атлетики Степан Близнюк, сам родом з Волочиська. Але в нього вимоги були – фантастичні. Я їх виконував і полюбив важку атлетику. Поставив завдання – треба вступити до інституту. Тричі я вступав до Кам’янець-Подільського педінституту на факультет фізичного виховання. В мене тоді граматика "кульгала". То й мені диктанти чи твори важкувато давались. Я їх напам’ять вивчив і так вступив. Навчався заочно. В той час працював електриком на залізниці, закінчив технікум. Начальник каже: "Миколо, будеш на керівній посаді. Вступиш до залізничного інституту – поставимо тебе начальником дільниці". А я – навідріз: "Буду спортом займатися!".
Виходить, відмовились від кар’єри?
Так. Там дійсно була кар’єра: і гроші, і машина, і квартира.Та й любив я з електрикою працювати. І, гадаю, з часом би досяг в цьому високого рівня. Мені йшли назустріч, бо потребували молодих кадрів. Не хочу хвалитись, але за рік мене на дошку пошани п’ять разів заносили. Але потім все – звільнився.
"Сину на обласних змаганнях з важкої атлетики аплодували стоячи…"
А коли почали тренувати?
Почав вчитися. Розрахувався з попередньої роботи. Влаштувався на швейну фабрику методистом виробничої гімнастики. Готував працівників до змагань, спартакіад, з різних видів спорту. І тоді вже відчував: для душі така робота добре, але це не те. Повіз я свого сина, якого тренував, на обласні змагання з важкої атлетики, в Понінки. Він виступає, а зал встає і аплодує. Там же підійшов до мене голова профспілки Хмельницького залізничного вокзалу та запропонував роботу тренера у "Колосі" у Волочиську. І так я почав працювати.
"Допоможи тому, хто цього потребує і відчуєш, що ти – людина…
Яке ви тоді для себе обрали кредо, як для педагога? Як заохочували дітей до спорту?
По-різному було. Приходив в школу, підтягувався, робив стійку на руках. І з батьками говорив: «Якщо діти будуть займатися, вони будуть здорові». І щоб не вживали лайливих слів, не пили, не палили. В спортсмена має бути честь. Якщо її немає – краще в це не йти. Спортсмен має бути людиною.
"Спортсмен має бути розумним. Інакше навчити його буде важко…"
Коли діти приходили до вас на заняття, як ви розуміли, хто з них зможе дати гарний результат?
Ті діти зазвичай мовчали і слухали та серйозно підходили до справи. Дали завдання – і вони виконували все. Спортсмен має бути розумним. Якщо він не вмітиме мислити – він не зрозуміє техніки і навчити його буде важко. З дитини-хулігана спортсмена зробити важко. Можна лише прищепити здоровий спосіб життя. Дитина має бути розумною, вихованою і все таки має гарно навчатися. Бо тоді в неї розвивається гарна пам'ять.
Тобто, стереотип про спортсмена, який не є інтелектуально розвиненим, у вас не працює?
Ні. Дурнів не повинно бути, якщо грубо (посміхається). Звісно, діти є різні і всі однаковими не будуть. Хтось добре засвоює, хтось не так добре. Але якщо взагалі не розуміє суть того, що він робить, не відчуває – він не досягне результатів.
Які мають бути фізичні особливості в дитини, що хоче займатися гирями або важкою атлетикою?
Дитина має бути і не худорлява, і не з зайвою вагою. Середня. Стосовно підготовки? До прикладу, в четвертому класі дитина має на одній нозі, пістолетом присісти десять разів, без розминки підтягнутись на турніку 6-7 разів, в довжину стрибнути два метри, добре пробігти 30 метрів і на динамометрі витиснути 35 кілограмів.
"Мій спортсмен йшов на рекорд Гіннеса…"
Це звичайна дитина чи майбутній талановитий спортсмен?
Талановитий спортсмен. І присісти при власній масі тіла приблизно 40-45 кілограмів з вагою до 90 кілограмів. Чому це так важливо? Якщо будуть слабенькі ноги, які б тренування не давав – вони не стануть сильними для ваги 300 кілограмів. Для гир більше важлива витривалість. Мій учень, Валерій Петров, був чотириразовим призером України з гирьового спорту, триразовим чемпіоном світу серед ветеранів. Він йшов на рекорд Гіннеса. 16-кілограмову гирю мав вирвати 4460 разів. Він був готовий до цього. Ми почали тренуватися. Залишалось 200 разів і не вистачило. Очевидно, це вже в голові.
Який ваш результат як тренера за 40 років? Скільки виховали серйозних, на вашу думку, спортсменів?
Коваленко – чемпіон України, учасник чемпіонату світу. Курдибаха – майстер спорту міжнародного класу, світовий призер, його син Валентин – чемпіон Європи. Мацевич – чемпіон Європи. Більше 20 майстрів спорту виховав, близько 40 кандидатів у майстри спорту. І буду далі виховувати.
"Хотів би виховати олімпійського чемпіона…"
Це той результат, якого ви хотіли, коли йшли в спорт?
Я хотів ще й олімпійського чемпіона виховати (посміхається). А олімпійський чемпіон може трапитись один на три мільйони людей. І треба на нього ще потрапити.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
Джерело
