Віктор Петрович вступив до лав ЗСУ цьогоріч в січні. Разом з побратимами захищає країну на Бахмутському напрямку:
"Пішов у військкомат, там сказали “Йди звідси, мальчик, ти автомат не бачив”. Я познайомився з людьми, пресою військовою, зі службою зв’язків з громадськістю і вони кажуть, нам потрібні такі люди, як ти, нам потрібні подібні спеціалісти. Давай до нас в десантуру".Віктор каже, робота в службі зв'язків з громадськістю бригади не надто відрізняється від його цивільної професії. Там також пише інтерв'ю, герої його матеріалів — побратими:
"Переважно спілкуюся з хлопцями, фотографую їх, знімаю з ними відео, про їхню роботу. Щось можна видавати сразу, щось лягає в архів, щоб можна було, колись після війни".Військовослужбовець розповідає, часто побратими просять зробити фото і для особистого архіву, на ці теми й жартують:
"Люди, які йдуть і ризикують життям, кажуть: “Класну фоточку, і якщо що, на стіну пошани”. Це такий стандартний гумор. Я спілкуюся з людьми, які ходять на самий нуль. А це, звичайно, адська штука, не просто туди добратися, не просто там знаходитися, тому для них повинна бути якась розрада".Віктор каже, до військового способу життя вже звик, втім, коли перебуває на фронті, неабияк сумує за сином:
Війна, каже військовий, це максимальна втома, постійний марафон, який треба добігти:
"Перемога для мене буде, коли Росія не зможе на нас нападати, не зможе нам загрожувати", — Віктор Петрович, військовослужбовець ЗСУ
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
Джерело